Наша команда
"Space vegetables"
"Space vegetables"
Ми - одна з команд Школи документалістики та медіа DocUaDream, де ми навчалися протягом двох тижнів...
Члени команди
Осадча Оксана
Режисер
Шевченко Євгенія
Продюсер
Суржан Сергій
Оператор
Мозгова Анастасія
Монтажер
За два тижні навчилися професійно знімати відео, створювати сайти, правильно фотографувати, писати сценарії, монтувати та брати інтерв`ю.
Гості школи
Окрім навчання та практики до нас приходили відомі герої, за фахом близькі до документалістики або медіа. Цим героям ми ставили запитання, відповіді на які нас цікавили. В гостях були: Ірма Витовська, Яніна Соколова, Андрій Макаренко та Богдан Кутєпов, Олег
Результати навчання:
Головний герой
Ляна Пленокосова
журналістика
інтерв`ю
інтерв`ю
Вижила на війні, щоб боротися далі: історія ветеранки АТО Ляни
Ляна, учасниця Революції Гідності, ветеранка АТО та волонтерка. Вона розповіла нам про життя до і після Революції Гідності та про своє прагнення змінити країну
Зараз Ляні 27 років. Із 14 років вона живе в Києві. Вона переїхала в столицю, бо в її селі не було, де навчатися. Переїхавши до Києва, наша героїня отримала дві освіти. Перша - фінанси і кредити в коледжі Національного авіаційного університету, друга - політологія в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова.
Із навчанням в Києві почалися трудноші. Не було гуртожитка. Для того, щоб в ньому жити, треба було давати хабар, що для Ляни є неприйнятним. Вона відмовилася, а так, як грошей на житло не вистачало, дівчина вирішила перевестися на заочне. Але за це також треба було дати хабара, на що Ляна не пішла. Врешті її відрахували. Так Ляна вперше стикнулася з несправедливістю.
В університеті вона поновилася за рік.
Коли дівчині виповнилось 20, почався Майдан. За подіями там Ляна спостерігала своїми очима.
"Стало не дуже прикольно, коли в тебе все добре, друзі, а тут бац, і ти своїми власними очима бачиш, як гинуть люди. Хаос, кіпіш, страх, крик. Але незважаючи на це, люди продовжували стояти, кричати Слава Україні, співати гімн. Тоді я постійно працювала, а весь вільний час присвячувала Майдану".
Одразу дівчина не думала йти на війну. Через ряд сімейних моментів було не до того.
Коли почалася війна, Ляна працювала у кол-центрі Ощадбанку в Києві. Після Майдану, почалися дзвінки з Криму, Донецької та Луганської областей. Ощадбанк був чи не єдиним банком, куди люди з тих регіонів могли додзвонитися. Це було схоже на службу підтримки.
Дзвонили з проблемами про відсутність грошей. Хтось матюкав, хтось жалівся на життя. Для Ляни це було важко. Так тривало майже рік. А потім Ляна звільнилася.
Це сталося після того, як її близька подруга з Майдану повернулася з війни. Подрузі не було де жити. Ляна прихистила її у себе. Подруга розказала Ляні про те, що відбувалося з нею на війні. Після цієї розмови, Ляна задумалася про те, щоб піти на війну.
Після звільнення Ляна потрапила до батальйону Кульчицького, який був сформований з батальйону самооборони Майдану.
Ляну не хотіли брати, бо вона дівчина, але її це не зупинило. Героїню все ж таки взяли під час четвертої хвилі мобілізації. Дівчина відслужила три роки на контракті. Звільнилася, тому що все почало стихати.
Коли Ляну питають, чого вона пішла на війну, відповідає, що хоче, щоб країна стала кращою і процвітала.
"Хочу, щоб люди знали про свою історію та коріння. Нашу країну постійно намагалися знищити: мову, культуру, націю. Але хто не знає свого минулого, той не знає майбутнього. І такі речі, як Майдан і війна, будуть з'являтися і далі, але вже в іншій формі. Це те, що гуртує".
Розуміння того, якою Ляна хотіла б бачити Україну в майбутньому, прийшло до неї, коли вона повернулася з ротацій. Тоді вона поїхала до Франції і там вперше побачила, що люди там живуть краще, ніж ми. По приїзду Ляна зрозуміла, що хоче жити так в своїй країні.
"У нас чверть чорнозему планети, розумні люди, найкрутіші IT-спеціалісти в світі. Творчість, мистецтво, бізнес, культура, у нас можна робити все, що хочеш".
Ляна завжди хотіла подорожувати в різні країни, щоб привозити в Україну різний досвід.
"Хочу щоб війна закінчилася, щоб була Україна суверенна держава, щоб у нас була сильна та боєздатна армія. Хай буде повага, толерантність. Все іде з дитинства. Хочу щоб батьки показували гарний приклад дітям".
Дівчина радить не виховувати дітей, а виховувати себе.
"І найголовніше - наша свобода починається там, де закінчується свобода іншого".
Ляна переказала оповідання, яке вона читала в дитинстві і пам'ятає досі. Воно було про маленького хлопчика, який вступив у незастиглий бетон і залишив у ньому свій слід. Потім він виріс і виїхав. Через багато років, коли він повернувся до рідного міста, його питали, хто він і що тут робить. Він відповів, що це його дім, де він народився, і показав свій слід в бетоні.
І коли Ляну питаюсь, яка її мрія і як вона хоче прожити життя, вона відповідає:
"Я хочу прожити життя так, щоб після мене залишився не лише слід в бетоні. Я хотіла б, щоб моє життя було не даремним".
Із навчанням в Києві почалися трудноші. Не було гуртожитка. Для того, щоб в ньому жити, треба було давати хабар, що для Ляни є неприйнятним. Вона відмовилася, а так, як грошей на житло не вистачало, дівчина вирішила перевестися на заочне. Але за це також треба було дати хабара, на що Ляна не пішла. Врешті її відрахували. Так Ляна вперше стикнулася з несправедливістю.
В університеті вона поновилася за рік.
Коли дівчині виповнилось 20, почався Майдан. За подіями там Ляна спостерігала своїми очима.
"Стало не дуже прикольно, коли в тебе все добре, друзі, а тут бац, і ти своїми власними очима бачиш, як гинуть люди. Хаос, кіпіш, страх, крик. Але незважаючи на це, люди продовжували стояти, кричати Слава Україні, співати гімн. Тоді я постійно працювала, а весь вільний час присвячувала Майдану".
Одразу дівчина не думала йти на війну. Через ряд сімейних моментів було не до того.
Коли почалася війна, Ляна працювала у кол-центрі Ощадбанку в Києві. Після Майдану, почалися дзвінки з Криму, Донецької та Луганської областей. Ощадбанк був чи не єдиним банком, куди люди з тих регіонів могли додзвонитися. Це було схоже на службу підтримки.
Дзвонили з проблемами про відсутність грошей. Хтось матюкав, хтось жалівся на життя. Для Ляни це було важко. Так тривало майже рік. А потім Ляна звільнилася.
Це сталося після того, як її близька подруга з Майдану повернулася з війни. Подрузі не було де жити. Ляна прихистила її у себе. Подруга розказала Ляні про те, що відбувалося з нею на війні. Після цієї розмови, Ляна задумалася про те, щоб піти на війну.
Після звільнення Ляна потрапила до батальйону Кульчицького, який був сформований з батальйону самооборони Майдану.
Ляну не хотіли брати, бо вона дівчина, але її це не зупинило. Героїню все ж таки взяли під час четвертої хвилі мобілізації. Дівчина відслужила три роки на контракті. Звільнилася, тому що все почало стихати.
Коли Ляну питають, чого вона пішла на війну, відповідає, що хоче, щоб країна стала кращою і процвітала.
"Хочу, щоб люди знали про свою історію та коріння. Нашу країну постійно намагалися знищити: мову, культуру, націю. Але хто не знає свого минулого, той не знає майбутнього. І такі речі, як Майдан і війна, будуть з'являтися і далі, але вже в іншій формі. Це те, що гуртує".
Розуміння того, якою Ляна хотіла б бачити Україну в майбутньому, прийшло до неї, коли вона повернулася з ротацій. Тоді вона поїхала до Франції і там вперше побачила, що люди там живуть краще, ніж ми. По приїзду Ляна зрозуміла, що хоче жити так в своїй країні.
"У нас чверть чорнозему планети, розумні люди, найкрутіші IT-спеціалісти в світі. Творчість, мистецтво, бізнес, культура, у нас можна робити все, що хочеш".
Ляна завжди хотіла подорожувати в різні країни, щоб привозити в Україну різний досвід.
"Хочу щоб війна закінчилася, щоб була Україна суверенна держава, щоб у нас була сильна та боєздатна армія. Хай буде повага, толерантність. Все іде з дитинства. Хочу щоб батьки показували гарний приклад дітям".
Дівчина радить не виховувати дітей, а виховувати себе.
"І найголовніше - наша свобода починається там, де закінчується свобода іншого".
Ляна переказала оповідання, яке вона читала в дитинстві і пам'ятає досі. Воно було про маленького хлопчика, який вступив у незастиглий бетон і залишив у ньому свій слід. Потім він виріс і виїхав. Через багато років, коли він повернувся до рідного міста, його питали, хто він і що тут робить. Він відповів, що це його дім, де він народився, і показав свій слід в бетоні.
І коли Ляну питаюсь, яка її мрія і як вона хоче прожити життя, вона відповідає:
"Я хочу прожити життя так, щоб після мене залишився не лише слід в бетоні. Я хотіла б, щоб моє життя було не даремним".
операторство, режисерство, монтаж:
документальний фільм
документальний фільм
Фотографічне зображення:
Наші викладачі:
Роман Хімей
Операторство
Марта Клінава
Операторство
Ігор Гайдай
Фотографічне зображення
Олена Макаренко
Журналістика
Анна Короткіна-Бродських
Журналістика
Лариса Артюгіна
Режисерство
Ірина Щербина
IT - технології
Петро Цимбал
Монтаж
Ігор Малахов
Монтаж
Все фотографии используются для демонстрации контента. Пожалуйста, не используйте тексты и изображения шаблона в коммерческих целях.
